Мочола і Гуняди
Невелике село Мочола (населення 675 чоловік) знаходиться в шести кілометрах від Берегова. Мочола живе життям затишного периферійного села, яке нічим особливим не відрізняється. Неподалік реформатської церкви знаходиться найцікавіша будівля Мочоли, і водночас найпроблемніша. Це дивна споруда, великий одноповерховий будинок, одна половина якого заселена, а друга перебуває в напівзруйнованому стані, є колишньою садибою єврейського лікаря Розенфельда. В радянський час приміщення використовувалось для господарських потреб науково-дослідницького аграрного інституту, що базувався у Великій Бакті і мав наукові підрозділи та дослідницькі поля в навколишніх селах. В колишній лікарській садибі в Мочолі аграрні науковці влаштували інкубатор. Згодом частину будинку віддали під житло двом родинам працівників інституту.
В Мочолі хотіли б влаштувати в цій садибі Будинок села, але окрім зрозумілої фінансової проблеми (реставрація коштує надто дорого), треба ще й знайти підходяще житло для двох родин, які живуть в уцілілій частині.
Коштами благодійних фондів в Мочолі був по відновлений невеличкий єврейський цвинтар. Силами єврейських громадських організацій були розчищені вісім могил, цвинтар отримав огорожу. Серед могил є й оновлена родичами могила Мора Розенфельда, того самого лікаря, котрому й належала вищезгадана садиба.
Поруч із Мочолою розмістилося цікаве в історичному плані зовсім невеличке (близько 300 мешканців) село Гуняди. Його заснували в 1927 році 24 родини переселенців з Міжгірщини. Згодом їх стало більше, це були також вихідці з Міжгірського району, а також Хустщини та Тячівщини. І нині в селі понад 90 % становлять українці – а поруч стародавні й понині переважно угорські села. Назву хутору чехословацька влада (яка керувала в краї між 1920 та 1938 рр.) залишила угорську, на честь відомої родини Гуняді, яка володіла навколишніми землями.
В 1935 році зусиллями громади на хуторі була збудована невеличка дерев’яна церква, яка збереглася й по сьогодні. Вона виконана в притаманному для гірського Закарпаття стилі, не типовому для Берегівщини.
Поруч із церквою знаходиться унікальна в своєму роді споруда. На будинку оригінальної форми написано – «Державна школа». Напис цей – історичний, і зберігся з моменту заснування, 1932 року. Так давно, невдовзі вже століття тому, збудувалася ця маленька школа, і попри регулярну загрозу закриття, продовжує функціонувати й понині. В цьому навчальному закладі всього два учбові класи, а вчиться тут наразі вісім дітей з 1-го по 4-ий клас. Опалення – грубками. Туалет із вигрібною ямою збудований окремо від навчальних приміщень, але дбайливо з’єднаний з ними дерев’янним коридором, аби взимку діти не мерзли, коли йшли «до вітру». Частина школи була спланована під житло для тоді єдиного вчителя. Нині там живе одна з гунядівських родин. Школу раз по разу намагаються «оптимізувати», але місцеві батьки стають на заваді.
Збереглося в селі й кілька старовинних будинків, вочевидь, ще з епохи перших поселенців. Вони виглядають скромно на фоні доволі заможних хат нинішніх селян.
